Вінницька громада розпочала підготовку до створення фундаментального документа – Водної стратегії, яка визначить розвиток системи водопостачання та водовідведення на десятиліття вперед. Проєкт реалізується у тісній співпраці зі швейцарськими партнерами з Цюриха. За словами мера Сергія Моргунова, головна мета ініціативи полягає у формуванні системного підходу до управління ресурсами: від захисту малих річок до глибокої модернізації застарілої інфраструктури.
Стратегічні плани охоплюють ремонт ключових магістральних водогонів та реконструкцію станції очистки води. Окрему увагу приділено Сабарівським очисним спорудам, де планують впровадити інноваційне рішення – встановлення теплових насосів. Це може стати прецедентом для всієї України у сфері енергоефективності комунальних підприємств.
Пріоритетом №1 залишається порятунок Південного Бугу, який є безальтернативним джерелом питної води для Вінниці. Проблема якості річкової води не є новою: ще наприкінці 1990-х показники фітопланктону сягнули критичного 4-го класу забруднення. При цьому наявна очисна станція, зведена понад пів століття тому, розрахована лише на 2-й клас забруднення. Навантаження на систему зросло і через демографію: населення міста збільшилося з 200 до 400 тисяч мешканців.
Заступник міського голови Роман Фурман наголошує, що оновлення потребує весь ланцюг – від русла річки до магістральних труб. Вартість повної модернізації оцінюється у сотні мільйонів євро. Хоча ескізний проєкт реконструкції був готовий ще у 2019 році за підтримки Світового банку, пандемія та війна змусили відкласти його реалізацію та розпочати актуалізацію планів.
Важливість збереження головної водної артерії
Стан Південного Бугу безпосередньо формує якість води у домівках вінничан. Роман Фурман застерігає: кліматичні зміни та антропогенний вплив загрожують не лише забрудненням, а й фізичним обмілінням річки. Оскільки Буг протікає через п’ять областей, місто прагне синхронізувати зусилля з іншими громадами та державними екологічними структурами.
Промислові скиди та сільськогосподарська діяльність залишаються основними джерелами забруднення, проте глобальне потепління додає нових ризиків. Вінниця вивчає європейський досвід адаптації до цих викликів. Одним із можливих кроків у майбутньому може стати впровадження систем збору та очищення дощової води, що вже успішно практикується в країнах ЄС.
Питання переходу на підземні джерела у Вінниці закрите результатами досліджень. Геологічні розвідки підтвердили, що запасів артезіанських вод на території громади недостатньо для потреб 400-тисячного міста. Підземні горизонти можуть виконувати лише допоміжну функцію для окремих районів або приватного сектору.
Наразі свердловини забезпечують водою мешканців Стадницького та Вінницько-Хутірського округів. Якість такої води відрізняється від річкової, проте вона доступна лише локально. Вже навесні до нової мережі водопостачання планують підключити Десну, де централізована система перебуває в аварійному стані.
У самому місті нещодавно пробурили дві розвідувальні свердловини на Вишеньці. Цікаво, що мешканці прилеглих багатоповерхівок відмовилися від повного переходу на підземну воду, обравши звичне водопостачання. Одну зі свердловин тепер планують використовувати для потреб соціальних закладів, що критично важливо для диверсифікації ресурсів під час війни.
Економічна ситуація у водному секторі залишається складною через мораторій на підвищення тарифів. Діючий тариф облводоканалу, що належить обласній раді, не переглядався з 2021 року і є збитковим. Місто змушене періодично дотувати підприємство, щоб покривати витрати на електроенергію та ліквідацію аварій.
Європейська модель передбачає іншу логіку: у містах-партнерах тариф включає інвестиційну складову, що дозволяє щороку планово замінювати десятки кілометрів мереж. В Україні ж водоканали позбавлені ресурсу для розвитку. Роман Фурман вважає, що модернізація мереж та перегляд тарифів мають відбуватися паралельно, аби підвищення вартості компенсувалося покращенням якості послуг.
Технічний стан міських мереж викликає тривогу – рівень зношеності перевищує 60%. Через постійні пориви втрачається до 40% виробленої води. Найбільш критичними є магістральні водогони великого діаметра загальною довжиною близько 30 км. Оновлення таких масштабів вимагає колосальних інвестицій, які місто намагається залучити від міжнародних донорів.
Попри воєнні пріоритети (безпека та стійкість), Вінниця знаходить ресурси для точкових рішень. Торік було замінено понад 4 км мереж та придбано сучасні засувки великих діаметрів. Це дозволяє локалізувати витоки без повного відключення районів від води. Також гостро стоїть питання реконструкції насосних станцій, зокрема на Старому місті, де потужності вже вичерпані.
Співпраця з Цюрихом та новітні технології очищення
Чотирирічний Меморандум із Цюрихом уже дає перші результати. Місто отримало ТОС-аналізатор для оперативного моніторингу річкової води та зварювальне обладнання. Проте головним етапом стане розробка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) реконструкції всієї водоочисної станції та водозабору.
Протягом року фахівці тестуватимуть різні методики очищення, щоб обрати оптимальну для специфічної води Південного Бугу. Європейський підхід передбачає відмову від небезпечного рідкого хлору на користь сучасних безреагентних технологій. Очікується, що повний цикл розробки ТЕО триватиме два роки.
Паралельно з модернізацією очищення питної води триває підготовка до оновлення каналізаційної системи. Водна стратегія об’єднує ці процеси в єдиний комплекс. Завдяки співпраці зі шведським фондом Swedfund громада вже має готове бачення реконструкції очисних споруд, яка передбачає чотири ключові етапи.
План включає не лише очищення стоків за стандартами ЄС, а й створення енергетичного хабу. Стічні води стануть джерелом тепла та енергії. Другий етап передбачає будівництво біогазової станції, яка вироблятиме електрику для потреб об’єкта, а залишки тепла спрямовуватиме до однієї з міських котелень.
Третій компонент – теплові насоси, що відбиратимуть енергію у очищеної води перед її скидом у річку. Це дозволить влітку забезпечувати гарячою водою школи та будинки взагалі без використання газу. Четвертим кроком стане монтаж сонячної електростанції потужністю 1,4 МВт, що зробить очисні споруди повністю енергонезалежними.
Масштабний проєкт енергонезалежних очисних споруд оцінюється у 76 мільйонів євро. Місто вже веде переговори з кількома партнерами: корпорація NEFCO попередньо погодилася на співфінансування теплових насосів, а один із данських фондів розглядає підтримку будівництва біогазової установки та модернізації самої станції очистки.
Перші практичні домовленості з NEFCO очікуються вже влітку 2026 року. Хоча будівництво – це тривалий процес, Вінниця вже вийшла на етап конкретних розрахунків та технічних завдань. Водна стратегія має стати дорожньою картою, яка перетворить застарілу радянську інфраструктуру на сучасну та стійку систему.
Немає коментарів