У Вінниці розпочали формувати першу в області команду з парахокею — виду спорту для людей із ампутаціями. До команди вже долучилися четверо ветеранів російсько-української війни, які втратили кінцівки на фронті. Тренування проходять двічі на тиждень у “Льодовому клубі” та є безкоштовними. Щоб команда була повноцінною, потрібно щонайменше шість гравців, тому тренери наразі шукають ще двох учасників.
Про це розповів тренер із парахокею та президент обласної федерації хокею Володимир Давидюк. За його словами, поки він проводить заняття самостійно, проте очікується, що найближчим часом йому офіційно виділять ставку тренера.
“Поки працюю з хлопцями сам. Нам обіцяли допомогу — планують виділити ставку для тренера, який офіційно працюватиме з ветеранами. Але навіть зараз усі охочі можуть долучатися, і я з ними займаюся”, — зазначив Давидюк.
Парахокей, пояснює тренер, нічим не поступається класичному хокею. Різниця лише в тому, що спортсмени пересуваються по льоду на спеціальних санях — следжах. Найскладніше для новачків — навчитися утримувати рівновагу.
“Найперше, що потрібно засвоїти — це баланс. Следжі мають
вузький ковзан, тому важливо знайти центр рівноваги. Далі треба навчитися штовхатися і координувати рухи. Усе приходить із тренуваннями та бажанням. Хлопці грають п’ять на п’ять, з воротарем”, — пояснює наставник.
вузький ковзан, тому важливо знайти центр рівноваги. Далі треба навчитися штовхатися і координувати рухи. Усе приходить із тренуваннями та бажанням. Хлопці грають п’ять на п’ять, з воротарем”, — пояснює наставник.Обладнання для парахокею коштує недешево: лише один следж обходиться більш ніж у тисячу доларів США. Львівські хокеїсти безоплатно передали ветеранам кілька таких саней. Решту спорядження планують закупити за підтримки благодійників.
“Область і місто пообіцяли допомогти фінансово, щоб закупити спорядження. Ми хочемо, щоб більше людей мали змогу спробувати себе в цьому спорті. Якщо буде більше охочих, збільшимо кількість тренувань. Обладнання — справа наживна”, — додає Володимир Давидюк.
Тривалість одного заняття — близько години. На тренування приїжджають ветерани з різних куточків області. Один із них — Микола Голінькевич із села Морозівка Хмільницького району. Для нього це лише друге заняття, але чоловік уже відчув прогрес.
“Першого разу було страшно, багато падав. Сьогодні — краще, вже трохи навчився тримати рівновагу. До поранення хокеєм не займався. Пішов добровольцем на фронт, воював на Харківщині, а під Куп’янськом у серпні 2023 року втратив ногу. Про парахокей почув від побратима — приїхав і спробував. Після тренування відчуття легкості”, — розповів ветеран.
Ще один учасник — Андрій Щербинюк. Для нього це вже п’яте тренування. Воїн втратив руку і ногу під час боїв на Донецькому напрямку біля Урожайного влітку 2023 року. Після тривалого лікування він повернувся до активного життя завдяки спорту.
“Це частина моєї реабілітації. У парахокеї протез зазвичай знімають, але я поки тренуюсь із ним — так трохи легше тримати рівновагу. Хочу стати воротарем. Поки важко, бо не маю спеціального протеза для пастки, але ми вже над цим працюємо”, — каже Андрій.
Попри труднощі, чоловік не приховує позитивних емоцій після занять.
“Після тренування відчуваєш підйом, легкість, ніби холод навколо, а ти паруєш. Це заряджає і фізично, і морально. Думаю, у нас все вийде, і ми зможемо представляти Україну на міжнародному рівні. У світі є чимало команд із парахокею — ми теж до цього йдемо”, — ділиться Андрій Щербинюк.
Парахокей для вінницьких ветеранів стає не лише спортом, а й частиною психологічної та фізичної реабілітації. Учасники зізнаються — тренування допомагають відчути підтримку, командний дух і повернути віру в себе.
Немає коментарів