67-річний вінничанин Валерій Тварковський здійснив сходження на гімалайську вершину Лобуче і розгорнув там стяг із прізвищами українських захисників, які загинули у війні. Для чоловіка це не просто спортивне досягнення, а особистий спосіб вшанувати тих, хто боровся за небо України.
До альпінізму Валерій прийшов у непростий період життя. Наприкінці 2021 року він пережив втрату дружини, яка померла від ускладнень COVID. Каже, що горе паралізувало, доки син не запропонував поїхати в Карпати. Там, у 64 роки, чоловік уперше відчув, що підйоми на вершини допомагають йому повернутися до життя. За два дні вони разом пройшли Чорногору і підкорили всі шість двотисячників українських Карпат.
“Хлопці сумнівалися, що я зможу, але я пішов і успішно піднявся. Легше стало – і морально, і фізично”, – згадує він.
Відтоді ранкові пробіжки, силові вправи та регулярні тренування стали частиною його нового ритму. До виходу на пенсію він спортом не займався, але за кілька років сформував власну програму: від 10 до 15 кілометрів бігу три – чотири рази на тиждень, заняття в спортзалі, вправи зі штангою та імітація підйому в гори з вагою.
Він дотримується правила не шкодити собі, особливо в його віці. Каже, що прислухається до організму і не женеться за рекордами, хоча колись підіймав ногами 240 кілограмів. Після кожного походу дає собі час на відновлення, бо підйоми забирають багато сил і вимагають витривалості та стабільного дихання.
Восени цього року він здійснив те, про що мріяв – піднявся на Лобуче, одну з гімалайських шеститисячників висотою 6 119 метрів. Експедиція стартувала 25 жовтня в Катманду. У групі було шестеро туристів і керівник – гід Олег Іванченко. Двоє з Англії, один з Польщі, двоє з Криму, а Валерій – найстарший серед усіх.
За його словами, маршрут був непростим. Сніг ущільнений, круті підходи, постійне відчуття браку кисню. Група рухалася майже дві доби – з акліматизацією в базовому таборі Евересту та нічним стартом на вершину. О дев’ятій ранку вони досягли мети.
Саме там чоловік дістав прапор Повітряних Сил України з іменами загиблих льотчиків – від 2014 року і донині. На стягу є прізвища тих, кого він знав особисто, і тих, чию службу поважає: Костянтин Могилко, Сергій Лозовський, Ляшенко та інші воїни різних родів військ.
“Хотілося підняти прапор ближче до неба, до душ тих хлопців. Щоб вони бачили, що ми пам’ятаємо їхній подвиг”, – говорить Тварковський.
За цей жест сили духу й мужності він отримав подяку, нагрудний знак та дипломи від командування Повітряних Сил. Каже, що робив це не заради відзнак. Для нього це особливо важливо, бо майже вся його родина служить у Повітряних Силах – син, зять, невістка, а також чоловік його онучки.
Після повернення з Гімалаїв він відновлює форму і будує нові плани. Каже, що хоче зустріти своє 70-річчя на висоті семи тисяч метрів – і ця мета виглядає для нього цілком реальною.
Немає коментарів