У Мурованих Курилівцях призупинився вихід однієї з найстаріших районних газет Вінниччини – громадсько-політичного тижневика «Наше Придністров’я». Останній номер видання вийшов 10 грудня 2025 року. Редакція пішла з інформаційного поля тихо, без прощальних слів, але з обіцянкою повернення.
Для місцевої громади це більше, ніж новина про закриття газети. Це пауза в історії, яка тривала майже століття і фіксувала життя Придністровського краю від довоєнних років до сьогодення.
«Наше Придністров’я» вперше побачило світ у квітні 1931 року. За цей час змінювалися назви, епохи й політичні системи, але газета залишалася поруч зі своїм читачем. На її шпальтах зберігалася жива хроніка району – у репортажах, нарисах, фотографіях і людських історіях.
У березні 1944 року, одразу після визволення краю від фашистської окупації, видання відновилося під назвою «Наша Перемога». Тодішнього керівника газети Івана Васильовича Гуменюка згодом називали «редактором Перемоги» – так міцно його ім’я зрослося з відродженням районної преси в повоєнний час.
Вагомий слід у біографії газети залишив і Віктор Григорович Богуцький, який понад десять років редагував її після відновлення Мурованокуриловецького району у 1967 році. Саме тоді сформувався сильний творчий колектив, що став школою для не одного покоління журналістів.
Останні двадцять два роки редакцію очолювала Світлана Анатоліївна Кубляк – за фахом учитель-історик, за покликанням редактор. На її долю випали найскладніші випробування сучасної преси, включно з роздержавленням ЗМІ, яке самі журналісти називали початком кінця друкованого слова.
Про рішення призупинити випуск газети редактор говорить без пафосу, але з гіркотою:
«Ми довго відтягували печальну мить закриття газети з надією, що щось зміниться на краще. Але не так сталося, як хотілося. Постійне зростання цін на друк, енергоносії, поштові витрати, закриття відділень, скорочення листонош, падіння передплати – фінансовий крах став неминучим. А ще війна внесла свої страшні корективи», – зазначає Світлана Кубляк.
До повномасштабного вторгнення видання виходило на восьми кольорових сторінках. З лютого 2022 року редакція змушена була перейти на чотири чорно-білі шпальти, але не пропустила жодного номера. Газета системно писала про кожного загиблого земляка, виносячи ці матеріали на першу сторінку.
Перший рік великої війни колектив фактично працював без оплати праці – на ентузіазмі. Наступні три роки журналісти отримували лише чверть мінімальної зарплати. Врешті було ухвалено колегіальне рішення призупинити діяльність на період воєнного стану.
Редакторка подякувала всій команді, яка залишалася вірною газеті до останнього номера:
«Я вдячна за багаторічну роботу Ользі Мосендз, Володимиру Сауляку, Юлії Баланюк, Лесі Гурман, Юрію Кубляку та Вероніці Білан. Ми пішли, не попрощавшись із читачами, свідомо – щоб не рвати нікому душу. Ми пішли з твердою впевненістю, що «Наше Придністров’я» відновить свою діяльність. Ми пішли, але повернемося… Тільки б скоріше настало мирне життя».
На тлі цього рішення особливо гостро звучить питання інформаційної безпеки. Під час окупації Херсонщини ворог активно розгортав пропаганду, використовуючи всі можливі канали впливу на населення.
- безкоштовне поширення двох друкованих газет
- створення власної телерадіокомпанії з пропагандистськими сюжетами
- роботу радіоточок і телеграм-каналів
- виїзди телемобілів із великими екранами у містах і селах
У цих умовах друкована преса залишається критично важливою для людей похилого віку та мешканців віддалених населених пунктів, де немає стабільного інтернету. Для них газета – не пережиток минулого, а джерело правдивої і доступної інформації.
Призупинення «Нашого Придністров’я» стало болючим сигналом: інформаційна війна – це теж фронт. І без живого слова на папері він залишається небезпечно оголеним.
Немає коментарів