У Вінниці хвилина мовчання о 9:00 увійшла в щоденний ритм міста – її одночасно дотримуються в транспорті, на роботі, у школах і просто на вулицях. Сигнал про цю паузу звучить із різних джерел, а відповідь людей завжди одна – зупинка і тиша.
Хвилину мовчання в місті можна почути з радіо, з екранів та через міські гучномовці. У цей час хтось призупиняє рух дорогою, хтось відкладає справи на робочому місці, а хтось мовчки схиляє голову, залишаючись наодинці зі своїми думками.
У навчальних закладах ця традиція також має своє місце і, за словами педагогів, стала помітною частиною шкільного дня. У ліцеї №3, розповідають, хвилина пам’яті не переривалася навіть у період дистанційного навчання.
Заступниця директора ліцею №3 Леся Шаповалюк пояснює, що тоді у школі працювали вчителі, приходили батьки, разом плели маскувальні сітки – і рівно о 9:00 всі так само зупинялися.
“Навіть коли діти навчалися дистанційно, хвилина мовчання в нас була. У школі тоді працювали вчителі, приходили батьки, разом плели маскувальні сітки – і ми теж зупинялися на цю хвилину. О 9:00 діти вже зазвичай на уроках у своїх класах. Ми свідомо зробили один спільний формат для всього закладу, щоб хвилина пам’яті була одна для всіх. У цей момент у школі стає дуже тихо. І цю тишу проживають разом і діти, і вчителі”, – розповідає Леся Шаповалюк.
Вона додає: з часом ця пауза стала звичною, але не втратила сенсу. Війна торкнулася родин по всій країні, і саме спільний досвід втрат перетворив хвилину мовчання на частину повсякденності – короткий відрізок, у якому тримається пам’ять і повага.
У ліцеї наголошують, що серед випускників є воїни, життя яких забрала війна. Це люди, які навчалися у цих стінах, ходили тими коридорами, сиділи за партами – і тепер їхні імена знають та пам’ятають нинішні школярі.
У місті ця тиша має й особисті історії, які звучать без слів. Для учениці Софії Кривоус хвилина мовчання – це передусім згадка про брата, який загинув півтора року тому.
“Для мене хвилина мовчання – це момент, коли я згадую брата. Він був старший за мене, не навчався в цій школі, але саме в цю хвилину перед очима з’являються наші спільні спогади: дитинство, ігри, час разом. Мій брат загинув півтора року тому, і з того часу ця хвилина має для мене особливий сенс”, – ділиться Софія Кривоус.
У Вінницькій громаді хвилина мовчання є спільною для всіх. Її дотримуються одночасно різні покоління, і ця щоденна пауза, як підкреслюють у місті, зберігає пам’ять про кожного і кожну, кого забрала війна.
Немає коментарів