Сопрун Олександр Петрович, народився 28 червня 1981 року у селі Біляни, Вінницької області. Там минули його дитинство та юність. Здобув вищу освіту за спеціальністю вчитель біології та валеології з основами екології. Декілька років працював вчителем в школах с.Біляни та с.Довжок, що на Вінниччині. Проте працював у сфері будівництва та ремонтів – це була справа за покликом серця. Окрім будівельної справи, Олександр Петрович багато років присвятив землеробству. Він займався вирощуванням зернових культур, самостійно обробляв землю, мав власну сільськогосподарську техніку та вкладав у свою справу багато праці, знань і любові. Він вірив, що земля віддячує тим, хто працює на ній чесно й сумлінно. Його працьовитість і любов до землі була прикладом для всіх хто його знав.
У 2007 році одружився з коханною дружинною Любов’ю, у подружжя народилось троє дітей Карина, Алла та син Богдан, які були його сенсом життя. У 2016 році через складні життєві обставини сім’я прийняла важливе рішення, взяти на опікунство трьох племінників дружини. Олександр став їм справжнім батьком, він ніколи не ділив дітей на своїх та чужих. Дуже мріяв про онуків, але нажаль не встиг побачити свою першу онучку Юлію яка народилась після його загибелі.
Олександр був надзвичайно добрим, щедрим, працьовитим, справедливим. Завжди був готовий допомогти кожному, хто цього потребував, ніколи не залишав людей у біді. Його поважали друзі, рідні, сусіди та всі хто його знав. Він був людиною слова, якщо щось обіцяв обов’язково це виконував. Любив працювати, та створювати затишок для своєї родини, багато часу проводив із дітьми. Він умів підтримати й знайти добре слово навіть у найважчі миті. Зі слів однокласниці, Сашко був людиною яка не боялась брати на себе відповідальність, організовував життя класу, об’єднував людей, підтримував та завжди знав, як підняти настрій. Коли ми зустрілись через роки, він був таким самим щирим, світлим, відкритим, таким яким я його пам’ятаю ще з дитинства.
У 2024 році добровільно став на захист України. Служив у 59-ї окремій штурмові бригаді ім.Якова Гандзюка на посаді солдата-навідника. До останнього подиху залишався вірним військовій присязі та своєму обов’язку. Для нас він був не просто татом чи чоловіком – він був опорою нашого життя. Його дуже не вистачає в кожній дрібниці нашого життя. Тато завжди повторював, що найголовніше- це сім’я Діти згадують його добру посмішку, міцні обійми, жарти та щиру любов. Його добре серце та золоті руки назавжди залишаться в пам’яті всіх хто його знав.
Сопрун Олександр Петрович загинув 27.11.2024 року підчас виконання бойового завдання на Покровському напрямку Донецької області. 18 довгих місяців родина жила вірою та надією, що він живий, але нажаль у червні 2026 році захисник повернувся додому на Щиті. Для сина Богдана є дуже важливо, щоб подвиг його батька був гідно вшанований. Тому сім’я збирає підписи на петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно).
Немає коментарів