35-річний Михайло Шпір, боєць 37 окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя», відійшов у вічність 23 травня. Його серце зупинилося після тривалого лікування тяжких поранень, отриманих у боях під Часовим Яром.
З перших днів повномасштабної війни Михайло встав на захист України. Служив у розвідці 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, згодом — оператором БпЛА. Він брав участь у запеклих боях на донецькому напрямку, де зазнав важких травм, серед яких вибухові й опікові.
Йому було лише 35 років.
З Донеччини до фронту
Михайло народився 26 грудня 1989 року в місті Селидове Покровського району Донецької області. Після школи працював на шахті. Його життя докорінно змінила війна — він без вагань став до зброї, залишивши все, що було рідним.
«Усе, що було рідним, ми втратили. Проте, Михайло казав, українців так просто не зламати, ще буде свято й на нашій вулиці, коли знову з донечкою вийдемо на берег річки Солоної», – пригадує його дружина Тетяна.
Вона каже, що найбільше Михайла характеризувало слово «надійний». Саме таким він залишався для всіх, хто його знав — щирим, працьовитим, добрим. Після поранення проходив довготривале лікування у Вінниці, яка, за словами дружини, стала для нього містом сили. Та попри всі зусилля лікарів, травми виявилися надто тяжкими.
Прощання з воїном
Церемонія прощання з Михайлом Шпіром відбулася 25 травня у VIP-залі на вулиці Генерала Арабея, 1. Чин поховання провели на Алеї Слави Сабарівського кладовища — там, де спочивають інші вінницькі Герої, полеглі за свободу України.
Немає коментарів